ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ
ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАКЛАДУ
РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ДЛЯ БАТЬКІВ
АБЕТКА ПОРАД
БАТЬКАМ
А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.
Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.
В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.
Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї формі.
Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою дитиною.
Е — економте свій час і сили на
вмовляння дитини прочитати якусь книжку чи подивитися
певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на все свій час.
Є — єдність поглядів, оцінок батьків
у тому, що дивиться, читає, у що грається дитина на комп'ютері.
Ж — життя дитини не має обмежуватися
телевізором, комп'ютером чи плеєром.
З — з розумінням ставтеся до
телепрограм, які обирає дитина, зважайте на її вік, інтереси тощо.
І — ігри на комп'ютері заміняйте рухливими іграми надворі.
К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її забаганкам.
Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.
М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та Інтернет.
Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано
це дивитися», — просто перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися
разом із нею.
О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.
П — поважайте думки дитини.
Р — радійте та сумуйте разом із
дитиною в повсякденному житті, коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або
книжку.
С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.
Т — творчий
потенціал дитини розвивайте.
У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в родині.
Ф — фарби та палітра кольорів у
вашому житті нехай завжди сяє лише веселими барвами.
X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.
Ц — цікавтеся друзями дитини:
запрошуйте їх до себе в гості, дізнавайтеся і про їхні
захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають, тощо.
Ч — частіше допомагайте дитині
виконувати доручену справу, але не виконуйте її за дитину.
Ш — шум — це ворог здоров'я дитини.
Щ
— щастя і радість дітей — у ваших руках.
Ю
— юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.
Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була
ввічливою, порядною, люб'язною, правдивою, ставилася до всіх із любов'ю,
дотримуйтеся самі цих порад.
__________________________________
Як говорити з дітьми про корона вірус.
Головне правило - говорити з дитиною про коронавірус тільки в тому випадку, якщо дитина сама про це запитує. В іншому випадку він все одно не буде вас слухати. Для маленьких дітей хвороба є абстрактним поняттям, а необхідність ізоляції засмучує їх найбільше. Якщо ви змушені звернутися в медичний заклад, акцентуйте увагу дитини на те, що дорослі тут для того, щоб його захистити. Скажіть дитині, що ви теж знаєте, як захистити себе.
Придумайте веселий спосіб навчити дитину правильним звичкам, щоб дати йому відчуття контролю. Наприклад, ви можете перетворити миття рук в гру. Скажіть йому: «Навколо віруси, тому нам потрібно бути обережними. Нам потрібно вимити руки, а потім я розповім тобі, як ще ми зможемо перехитрити віруси ».
Дотримуйтесь графіка.
Під час карантину важливо підтримувати звичайний розпорядок дня дитини. У вас може виникнути велика спокуса оголосити карантин додатковими канікулами і цілий день сидіти перед екраном телевізора. Однак різка зміна графіка також може викликати у дитини стрес.
Корисно буде писати на аркуші паперу або на стікерах докладний розпорядок дня і повісити його так, щоб дитина постійно його бачила. Важливо, щоб у нього були чіткі очікування з приводу того, що буде відбуватися протягом дня - коли буде час для ігор, читання і відпочинку.
Зберігайте контакт з друзями і близькими.
Для дитини важливо підтримувати контакт з друзями - це знизить рівень його стресу. Також спілкуйтеся з близькими і родичами, яких ви не можете відвідати особисто, але переживаєте про їхнє здоров'я. Використовуйте Skype або інші відеочати. Навчіть своїх родичів користуватися ними, якщо вони не вміють. Спілкуйтеся з друзями та родичами в месенджерах і соцмережах.
Залучайте дитину до роботи по дому.
Діти старше трьох років отримують користь від того, що допомагають батькам по дому. Чим молодша дитина, тим більше йому подобається допомагати батькам в різних домашніх справах. Вони допомагають прати, прибирати, накривати на стіл і т.д.
Займіться з дитиною творчістю.
Поробки - хороший спосіб розважити дитину і дати їй можливість проявити свої творчі здібності. Такі заняття подобається дітям. Для цього можна використовувати підручні матеріали: скотч, картонні коробки з-під взуття, обрізки тканини і т. д. Для цих цілей добре підходить різнобарвний обгортковий папір: діти роблять з нього колажі, сукні для ляльок і навіть стіни для фортець.Фантазія дітей безмежна, і вони можуть використовувати для виробів та ігор практично все, що буде під рукою.
Як правило, у кожної дитини є улюблена іграшка, з якою він може грати годинами. У когось це настільні ігри, у когось - конструктори LEGO. Діти люблять створювати різні об'єкти з деталей конструктора або просто сортувати деталі за кольорами. Щоб мотивувати дитину, ви можете поставити йому завдання. Наприклад, ви можете запитати його: «Наскільки високу вежу ти можеш побудувати?»
ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ ДО ДИТСАДКА
ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?
_________________________________________________________
Дитячі страхи: причини та наслідки
Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху.Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:
· Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;
· Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.
Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.
Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.
Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.
В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:
· Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.
· Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.
Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.
___________________________________________________________
Десять заповідей для мами і тата
майбутнього першокласника
· Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».
· Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
· Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).
· Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».
· Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
· Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.
· Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.
· Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.
· Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
· Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.
Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника
У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.
Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.
Правило 1
Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.
Правило 2
Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 – 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.
Правило 3
Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.
Правило 4
Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.
Кілька коротких правил
1.Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.
2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.
3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання
4.Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.
6.Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтеся своїм малюком .
7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .
8.Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.
9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.
10.Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї порушує особистість дитини.
11.Визнайте право дитини на помилку.
12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.
13.Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі
14.І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.
__________________________________________
Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника
У 6 – 7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко. І тисячу разів були праві наші прабабусі, які відправляли своїх нащадків у гімназії тільки у 9 років, коли нервова система вже сформувалася.
Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил.
Правило 1
Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у неї можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу.
Правило 2
Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10 – 15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10 – 15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.
Правило 3
Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.
Правило 4
Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за й неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.
__________________________________________________
Кілька коротких правил
1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.
2. Не можна ніколи (навіть у пориві гніву) говорити дитині, що вона гірша за інших.
3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання
4. Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.
6. Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком .
7. Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.
8. Завжди говоріть дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.
9. Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.
10. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім’ї
порушує особистість дитини .
11. Визнайте право дитини на помилку .
12. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .
13. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.
14. І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.
____________________________________
Рекомендації батькам гіперактивних дітей
* У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
* Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
* Говоріть стримано, спокійно і м’яко .
* Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу , щоб вона могла його завершити.
* Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
* Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності ,що вимагають концентрації уваги.
* Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі ,виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
* Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
* Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки,біг, спортивні заняття.
_____________________________________________________
Рекомендації батькам
по корекції тривожності дітей
У роботі з дітьми з тривожністю необхідно
* Постійно підбадьорювати ,заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
* Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
* Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
* Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
* Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
* Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
* Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки,поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
* Тільки тоді, коли емоції згаснуть,розкажіть дитині про те,як ви переживали,коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .
* Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
_________________________________
Кілька порад батькам
із формування в дітей адекватної самооцінки
* Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перенавантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
* Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
* Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
* Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
* Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
* Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).
_______________________________________
Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:
· Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
· Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
· Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
· Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.
Кілька порад батькам замкнутих дітей:
· Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
· Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
· Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.
________________________________________________
Консультація для батьків:
«Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ»
Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної освіти в Україні.
Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?
Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального.
Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.
____________________________________________
Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?
1. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
2. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
3. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
4. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
5. До кінця раннього віку в дитини з'являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.
Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов'язують:
· і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;
· і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
· і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
· і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.
Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.
Виокремлюють такі ступені адаптації:
· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.
Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
___________________________
Дитина смокче палець....
04.12.2020
Як ставитися до звички дитини смоктати палець?
Коли малюк втомився і хоче спати, коли йому нудно або сумно, він часто тягне в рот руки.
Смоктальний рефлекс - один з найбільш древніх (первинних) рефлексів у ссавців, до яких відноситься і людина.
З моменту народження найбільше задоволення немовля отримує від їжі, яка потрапляє в організм через рот. Перше близьке знайомство з навколишнім світом теж відбувається за допомогою рота, як тільки дитина зрозуміла, що рукою можна взяти предмет, вона тягне його в рот.
Приблизно до півтора років дитина робить так з усіма предметами. Смоктання пальця, пустушки, ковдри і будь-яких інших предметів, крім пляшечки з їжею або грудей (тобто джерел їжі) - справа життєва". Процес смоктання заспокоює, а дитинi важко знайти для цього інші способи, вона їх не знає. Тому смоктання пальця цілком природне для раннього періоду життя явище.
Прощавайте, груди. На початку життя дитина сприймає маму, як частину себе, для малюка природно заспокоюватися і втішатися за допомогою грудей. До року малюк починає розуміти, що мама - окремо і він - окремо. Вперше усвідомивши це вiдокремлення, дитина починає турбуватися. Це - тривога розставання, і вона нормальна. У цей період діти іноді знову просяться до мами на ручки, не хочуть йти ні до кого іншого, бояться чужих, плачуть при зустрічі з незнайомими або коли мами нема. Коли дитина звикається з цим фактом, вона починає шукати інші способи заспокоєння. Малюк потребує постійної втіхи, коли йому погано або, наприклад, перед сном. На початку життя мамині груди - універсальний засіб заспокоєння, але з часом дитина починає розуміти, що вони їй не належать, а палець - власний. Хоча є діти, які відразу починають смоктати іграшку або щось ще. Вважається, що вміння заспокоїти себе (використовуючи для втіхи палець, іграшку, ковдру, рукавицю) - певна ознака самостійності.
Пустушка або палець? З точки зору психології, це неважливо. Пустушку дитина розглядає, як частину себе, тому прихильність до неї досить часто перетворюється в шкідливу звичку. Пустушку простіше смоктати на людях. Палець, гойдаючись на гойдалках, в рот не візьмеш - незручно, і це заняття дуже інтимне. Незрозуміло чому, але, зазвичай, діти не смокчуть пальці в громадських місцях. Якщо малюк активно смокче палець після 3-3,5 років, батькам варто замислитися, що заважає йому знайти інший спосіб заспокоєння.
Звичка до пустушки найчастіше виникає з народження (паралельно зі звичкою до грудей або пляшки), і бажано розлучитися з нею до двох років. Багатьох батьків хвилює, чи не може заборона на пустушку спровокувати перехід до смоктання пальця? Зовсім не обов'язково, хоча іноді таке відбувається. Якщо пустушку забрати різко, потреба в смоктанні не відпаде, і дитина буде шукати адекватну заміну. Палець в цьому випадку виявиться дуже до речі. До 6 місяців пустушка, зазвичай, не виконує заспокійливої функції, скоріше, задовольняє сильний смоктальний рефлекс, який з часом зменшується. Лише пізніше вона починає заспокоювати - по старій пам'яті. Тому, навіть якщо з годуванням грудьми все в порядку, дитині можна і потрібно давати пустушку, інакше вона постійно буде, як кажуть, "висіти на грудях", хоча і не голодна.
Чому зроблений крок назад? Регресивною називається поведінка, характерна для більш ранніх етапів психічного розвитку людини (дитини), ніж той, на якому вона знаходиться у відповідності з хронологічним віком (наприклад, дитина у віці п'яти років веде себе так, ніби їй два роки). Регресивна поведінка найчастіше проявляється у малюків в періоди стресів і труднощів (навіть дорослі від злості плачуть, як діти, або починають нити і вередувати). Нічого страшного в цьому немає, але, як кажуть, все добре в міру. Повернення до инфантильної поведінки на тривалий період часу не призводить ні до чого хорошого і межує з патологією.
Діти можуть регресувати при розлученні батьків (частий випадок, свого роду, захисна та ефективна реакція на якийсь період часу); якщо дорослі застосовують до них фізичну силу (б'ють); якщо хочуть отримати бажане (скиглять, як немовлята); якщо в сім'ї народжується ще одна дитина (старші діти починають вести себе, як маленькі, іноді просять груди або смокчуть палець).
Допоможіть дитині. Активне і постійне смоктання пальців після 4-5 років (якщо в житті дитини не відбулося жодних серйозних змін) можна розглядати, як не відповідний віку тип поведінки. Це привід для занепокоєння та звернення до фахівців. Щоб пізнього смоктання пальця не виникло, дорослі можуть допомогти дитині навчитися заспокоюватися самостійно і самі повинні заспокоювати її, коли їй погано. Часто батьки говорять впавшому малюкові: "Ну що ти плачеш?! Це ж не боляче!" Реагуючи таким чином, дорослі заперечують його почуття: дитині боляче, а мама каже, що це не так. Розбіжність думок приводить його в замішання і ще більше засмучує. Якщо дорослі не пропонують нічого, щоб якось зменшити її фізичну і душевну біль, дитина виконує батьківську установку - заспокоюється, як може (смокче палець). В такому випадку є шанс, що малюк довго не позбудеться цієї звички або буде робити щось таке, що не відповідає віку.
Не бійтеся дитячих звичок. Смоктати палець і так заспокоюватися, наприклад, при засипанні - звичка не з кращих, але з часом вона може бути замінена (дитина сама знаходить заміну або батьки допомагають: улюблена іграшка, казка на ніч, тиха і приємна музика).
Як відучити? У якому віці варто починати відучувати дитини смоктати палець, зрозуміло, але залишилося без відповіді головне питання, яке хвилює багатьох мам, - як це зробити? І головне, як зробити це психологічно безболісно? Що запропонувати маляті натомість? Будь-яке відучення від чого б то не було краще проводити у формі гри і, що важливо, поступово і з позитивним настроєм. Наприклад, спробуйте одушевити пальчик, який дитина смокче, пожаліти його: "Дивися, який він став тоненький, а він теж хоче рости, як і ти". Важливо запропонувати дитині щось взамін, показати інший спосіб заспокоїти себе - пухнасту іграшку, м'яку ковдра, приємну музику та інше. Нехай малюк сам вибере, що йому до смаку.
Гірчиця й перець не допоможуть! Всі чули про мам, які, щоб відучити дитину від шкідливої звички, мазали палець гірчицею, перцем, гіркими ліками (і робили це не кілька днів, а місяці). Але як тільки вони припиняли боротьбу, палець моментально повертався в рот, а дитина ставала ще впертішою. Так що не варто мазати дитячі ручки якоюсь гидотою. По-перше, дитина відчуває біль і сильні неприємні відчуття (в якійсь мірі, такі дії батьків - це насильство над особистістю). А по-друге, діяти таким чином - безглуздо. Не палець смоктати, так робити щось ще, щоб заспокоїтися, малюк буде обов'язково. Може бути, батькам варіант здасться більш прийнятним, а суть його буде та ж.
Пам'ятайте: якщо дитина активно смокче палець до трьох років, це нормально. Бажано, щоб потім палець поступово замінила іграшка або щось ще, що не є частиною його. Хоча в складних ситуаціях або при стресі деякі діти можуть смоктати палець до 6-7 років. І це теж нормально. Так що не поспішайте діставати гірчицю з холодильника! Смоктання пальця не заподіє шкоди психічному здоров'ю, а неадекватне ставлення батьків до цієї звички може зробити дитину неспокійною.
До вашого відома. Кілька слів на захист соски. Коли у дитини з'являються зуби, звичка смоктати великий палець може перешкодити нормальному розвитку ротової порожнини і привести до деформацій щелеп. Смоктання соски-пустушки менше деформує зростаючі зуби, ніж смоктання пальців. У дітей, які смокчуть палець, передні верхні зуби часто виступають вперед, а передні нижні зуби ростуть трохи назад. Чим довше дитина смокче палець, тим більше зміщуються зуби. Зсув зубів в значній мірі залежить від положення, в якому знаходиться палець дитини в роті. Але ці зміни відбуваються лише з молочними зубами. Стоматологи стверджують, що смоктання пальця не робить ніякого впливу на постійні зуби, які починають рости приблизно в 6 років.
А чим краще дорослі? Палець ми, звичайно, не смокчемо, але замінюємо цей процес ще гіршими звичками, наприклад, куримо чи гриземо в задумі ручку.
___________________________________
Консультація для батьків.
"Вплив комп'ютера на здоров'я дитини"
06/12/2020
Ми живемо в час небувалого злету інформаційних технологій. Ми отримуємо інформацію завжди, коли читаємо книжки, слухаємо радіо, дивимось телевізор, спілкуємося між собою. Завдяки технічному прогресу виникли нові засоби комунікації, тобто засоби спілкування, а разом з ними – і нові цінності. Першим проривом у цьому напрямку стала книга, пізніше – періодичні друковані видання, потім – телеграф, радіо, телебачення і, нарешті, Інтернет.
З дитинства нас привчали до того, що не можна довго дивитися телевізор або сидіти біля комп'ютера - "Очі зіпсуєш!", "Сколіоз заробиш!", "Жахіття потім снитися будуть!". Яких тільки страшних історій нам не розповідали, аби прогнати від джерела задоволень. І ось тепер вже наші діти просиджують вечори біля монітора, а ми турбуємося про їхні очі та спини. Але чи такий страшний цей звір? Чи справді робота за комп'ютером шкодить здоров'ю? - Спробуємо розібратися.
У чому небезпека
Коли мова йде про дітей, головну небезпеку зумовлює той факт, що вплив відбувається на організм, що розвивається. У період дорослішання і позитивні, і негативні фактори мають більш вагоме значення. Яким ризикам піддають своє здоров'я діти, що подовгу сидять біля монітора? Ось найпоширеніші:
Гіподинамія. Тривале сидіння перед комп'ютером в одній позі замість занять спортом і активних ігор на свіжому повітрі призводить до того, що м'язи слабо розвиваються, дитина стає дратівливою, швидко стомлюється. До того ж сидяче положення негативно позначається на спині та попереку, псується постава.
Порушення зору. Постійна напруга зору веде до стомлення очних м'язів, а також негативно впливає на внутріочні судини і сітківку ока.
Концентрація уваги. Тут все не так однозначно. Під час коротких сеансів використання комп'ютера увага, навпаки, тренується, а ось під час тривалих - концентрація втрачається.
Навантаження на руки. Під час роботи за комп'ютером кисті рук постійно знаходяться в напрузі: вони здійснюють однотипні рухи, довгий час не змінюють позицію, в результаті виникає стійке стомлення м'язів рук, що виражається потім в болю суглобів. Крім того, через порушення кровообігу і погіршення нервової прохідності можлива поява судом, порушення координації пальців.
Навантаження на шию. Шийний відділ хребта під час роботи за комп'ютером також знаходиться в постійній напрузі, особливо якщо дитина сидить нерівно. У результаті погіршується кровопостачання мозку, може виникнути кисневе голодування, що виявляється в головних болях.
Вплив на ЦНС. Тривале використання комп'ютера може не тільки стати причиною підвищеної стомлюваності і навіть запаморочень, але й викликати інші вегето-судинні порушення - денну сонливість, полохливість, апатію, неуважність, запальність, слабкість...
Психологічний аспект. Його теж обов'язково потрібно враховувати. Часто діти, захоплені інтернет-спілкуванням, втрачають здатність до живої комунікації - їм складніше знаходити спільну мову з однолітками, нецікаві інші активності. Крім того, на емоційний і розумовий розвиток дитини можуть справити істотний вплив потоки інформації, одержуваної з Мережі - на жаль, далеко не завжди корисної та безпечної.
Проблеми з харчуванням.
Захоплена комп'ютером дитина часто забуває про їжу або і зовсім втрачає апетит. Інші діти, навпаки, починають харчуватися неконтрольовано - перекушувати прямо перед монітором і не особливо дбати про якість їжі.
Як зменшити негативний вплив?
Обмежити час роботи дитини за комп'ютером до чітко встановленого періоду, відповідного віковим нормам (діти до 6 років - не більше 20 хв на день, 7-8 років - До 40 хв на день, 9-11 років - годину-півтори).
Привчити дитину періодично робити перерви, хоча б на декілька хвилин відволікаючись від комп'ютера та активно рухаючись, розминаючи все тіло та окрему увагу приділяючи кистям рук.
Забезпечити правильне робоче місце: комп'ютерне крісло повинно відповідати росту дитини, мати високу спинку та підлокітники. Встановлювати крісло слід на таку висоту, щоб погляд сидячої в ньому людини упирався в центральну частину монітора. Зверніть увагу на освітлення комп'ютерного столу: лампа повинна бути досить яскравою, але не сліпити.
Налаштувати монітор - виберіть оптимальну яскравість, контрастність. Прослідкуйте, щоб за замовчуванням стояв досить великий шрифт, а на робочому столі була встановлена картинка спокійних кольорів. Зверніть увагу, яка стоїть частота оновлення екрану - вона повинна бути максимально можливою (100 герц і більше).
Навчити дитину робити гімнастику для очей і стежити за тим, щоб під час роботи її обличчя було за 60-70 см від монітора.
Комп'ютер - це, безсумнівно, корисний винахід людства, а доступ до Інтернету відкриває перед дитиною величезні можливості саморозвитку. Не варто позбавляти своїх дітей цих переваг - просто подбайте, щоб робота за комп'ютером не перетворилася на залежність і щоб у дитини було правильно організоване робоче місце. А проконтролювати час перебування дитини в мережі допоможуть спеціальні програми батьківського контролю, які здатні через заданий час просто блокувати комп'ютер.
Немає коментарів:
Дописати коментар